Попередження ризиків, пов’язаних із вибухонебезпечними предметами

ГЛОСАРІЙ ТЕРМІНІВ

Боєприпас, що не вибухнув (НВБ) – вибухонебезпечний предмет, підготовлений до використання або використаний шляхом встановлення капсуля, запала / підривника / детонатора, переведення в бойове положення або іншим чином. Він міг бути вистрілений, скинутий, запущений або випущений, проте не вибухнув або через несправність, або конструкцію, або з будь-якої іншої причини.

Вибухонебезпечні залишків війни (ВЗВ) – включають в себе боєприпаси, що не вибухнули (НВБ) та залишені вибухонебезпечні боєприпаси (ЗВП).

Вибухонебезпечні предмети (ВНП) – вибухові матеріали промислового призначення та саморобного виготовлення, боєприпаси, що містять вибухові речовини, а також біологічні та хімічні речовини: бомби і боєголовки; керовані і балістичні ракети; артилерійські, мінометні, ракетні боєприпаси і боєприпаси до стрілецької зброї; усі міни, торпеди і глибинні бомби; піротехнічні вироби військового та спеціального призначення; касетні бомби і касети; електричні вибухові пристрої; саморобні вибухові пристрої та інші предмети, що є вибухонебезпечними за своєю природою.

Гуманітарне розмінування – комплекс заходів, які проводяться операторами протимінної діяльності з метою ліквідації небезпек, пов’язаних із вибухонебезпечними предметами, включаючи нетехнічне та технічне обстеження територій, складення карт, виявлення, знешкодження та (або) знищення вибухонебезпечних предметів, маркування, підготовку документації після розмінування, надання громадам інформації щодо протимінної діяльності та передачу очищеної території.

Детонатор – це пристрій, що містить чутливу вибухову речовину, призначений для утворення вибухової хвилі для ініціювання вибуху боєприпасу.

Залишені вибухонебезпечні боєприпаси (ЗВБ) – Вибухонебезпечні боєприпаси, що не були використані під час збройного конфлікту і більше не знаходяться під контролем жодної зі сторін конфлікту.

Касетний боєприпас – боєприпас, що містить і розкидає суббоєприпаси (міни або інші вибухонебезпечні предмети).

Механізм самознищення – вбудований автоматично-функціонуючий механізм, який є додатком до основного запалювального пристрою боєприпасу і забезпечує знищення боєприпасу, в який він вбудований. (ККБ).

Міна – це вибухонебезпечний пристрій, спрямований на виведення з ладу чи знищення людини, транспорту або будівлі від присутності, близькості або контакту з особою чи транспортним засобом.

Міна-пастка – вибуховий чи невибуховий пристрій, або інший матеріал, які навмисно встановлені для спричинення смерті або поранень внаслідок дотику до об’єкта, що здається нешкідливим, або виконання зазвичай безпечної дії.

Навчання ризикам, пов’язаним з вибухонебезпечними предметами (EORE) – заходи, спрямовані на зменшення ризику тілесного ушкодження, спричиненого вибухонебезпечними предметами, шляхом підвищення інформованості населення. Є невід’ємною частиною планування та провадження протимінної діяльності.

Протимінна діяльність (mine action) згідно чинного Законодавства України – заходи, що проводяться з метою забезпечення національної безпеки та спрямовані на зменшення соціального, економічного та екологічного впливу вибухонебезпечних предметів на життя та діяльність населення.

Основні складові протимінної діяльності в Україні:

1) Інформування про небезпеки від вибухонебезпечних предметів та навчання з попередження ризикам, пов’язаним із вибухонебезпечними предметами;

2) Розмінування (гуманітарне розмінування);

3) Надання допомоги постраждалим особам та здійснення заходів щодо їх реабілітації;

4) Знищення надлишкових боєприпасів, боєприпасів непридатних для подальшого використання та зберігання, а також боєприпасів, що підлягають знищенню відповідно до міжнародних зобов’язань; 5) Агітаційно-просвітницька робота щодо незастосування протипіхотних мін.

Протипіхотна міна (ППМ) – це міна, призначена для того, щоб вибухати від присутності, близькості або контакту з людиною, яка виводить з ладу, калічить або вбиває одну чи більше осіб.

Протитранспортна міна – призначені для спрацьовування від присутності, близькості або контакту з транспортним засобом.

Саморобний вибуховий пристрій (СВП) – закладений або виготовлений кустарним способом, пристрій, який містить вибухову речовину, руйнівні, смертоносні, токсичні, запалювальні, піротехнічні матеріали або хімікати, призначений для того, щоб знищувати, калічити, відволікати або тероризувати. Може включати елементи з військових запасів, проте, як правило, виготовляється із невійськових компонентів.

Закон України «Про протимінну діяльність в Україні» (чинний) №2642-VIII (Редакція від 01.01.2021). Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2642-19#Text

Закон України «Про протимінну діяльність в Україні», Ст. 1.9

Закон України «Про протимінну діяльність в Україні», Ст. 1.12. та Ст. 5.1. Доступ до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2642-19/ed20181206#n10

Міжнародні стандарти та нормативно-правова база протимінної діяльності в Україні

Міжнародні стандарти протимінної діяльності (МСПМД/IMAS) спираються на три головні угоди міжнародного права, що розглядають питання наземних мін та ВНП:

1. Конвенція про заборону протипіхотних мін (КЗППМ) 1997 р. (Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення).

2. Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї (КНЗ) 1980 р. та її доповнення: Протокол II щодо мін, мін-пасток та інших пристроїв, а також Протокол V щодо вибухонебезпечних залишків війни (CCW).

3. Конвенція про касетні боєприпаси від 2008 р. (CCM).

1. Конвенція про заборону протипіхотних мін (КЗППМ) 1997 року (Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення), – часто на неї посилаються як на Оттавську Конвенцію або Угоду про заборону мін.

Конвенція має чітку гуманітарну мету – вона прагне покласти край стражданням, завданим протипіхотними мінами. Для досягнення цієї мети Конвенція всебічно забороняє використання, накопичення запасів, виробництво та передачу протипіхотних мін та закликає знищити всі запаси, очистити всі заміновані території та надати допомогу жертвам наземних мін.

Історія створення та підписання:

8-го грудня 2005-го року на рівні Генеральної Асамблеї ООН була прийнята резолюція №A/RES/60/97, у якій висловлюється глибока стурбованість і занепокоєність масштабними гуманітарними проблемами, викликаними наявністю цієї страшної зброї – мін і вибухонебезпечних пережитків війн і військових конфліктів. У даній резолюції підкреслюється необхідність посилення уваги з боку держав, котрі зіштовхуються з мінної загрозою, а також проводиться відвертий заклик до країн, їхніх громадських і неурядових організацій з метою запобігання подальшого використання мін та інших аналогічних небезпечних вибухових пристроїв.

Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення (Оттавська Конвенція) є багатостороннім документом у сфері міжнародного гуманітарного права, метою якого є подолання наслідків невибіркового та широкомасштабного застосування цієї зброї у багатьох регіонах світу. Досягти проголошеної мети пропонується шляхом повної заборони та ліквідації окремого виду звичайної зброї, яким є протипіхотні міни (ППМ).

Конвенція була відкрита для підписання 3 грудня 1997 р. і набула чинності 1 березня 1999 р. Україна підписала Конвенцію 24.02.1999 р. та ратифікувала її 18.05.2005 р.

Наслідки від мін та ВНП можна об’єднати у 4-и групи, а саме:

Гуманітарні наслідки від мін та ВНП (смерті, травми та подальша інвалідність; блокування доступу до лікарень, водопостачання, їжі, гуманітарної допомоги; перешкоджання вільному переміщенню людей, поверненню біженців та внутрішньо переміщених осіб (ВПО) тощо).

Соціально-психологічні наслідки (відчуття страху, безнадії, депресія, розбиті сім’ї, суїциди, підвищення рівня агресії та напруження у суспільстві).

Економічні наслідки (зруйнована інфраструктура та дороги, втрата родючих сільськогосподарських земель; витрати на відновлення водопостачання, енергопостачання тощо; навантаження на систему охорони здоров’я у зв’язку з пораненими та збільшенням рівня інвалідизації суспільства; додаткові витрати на розмінування; втрати туристичної галузі та багато іншого).

Екологічні наслідки (збитки флори та фауни, довгострокові наслідки – зміни в екосистемах регіонів тощо).

Золоті правила безпеки:

НЕ підходь

Телефонуй 101

НЕ чіпай

1. Лицьовий бік попереджувальних знаків повинен мати червоний або помаранчевий фон з білим символом небезпеки, яким є череп та схрещені кістки.

2. Слова «НЕБЕЗПЕЧНО МІНИ!» або «УВАГА МІНИ!» зазначають на лицьовому боці попереджувальних знаків державною мовою та/або однією з шести офіційних мов Організації Об’єднаних Націй, та/або мовою, поширеною у відповідному районі.

3. Попереджувальний знак по краях лицьового боку повинен мати жовту світловідбивальну смугу.

4. Зворотний бік попереджувального знака – білого кольору.

5. Розміри трикутного попереджувального знака становлять не менше ніж 28×20×20 см.

6. Розміри квадратного попереджувального знака становлять не менше ніж 25×25 см.

Якщо попереджувальні знаки або інші позначення закриті від огляду рослинністю або рельєфом місцевості, для огородження небезпечних районів може використовуватись фізичний бар’єр у вигляді огорожі з урахуванням таких вимог:

1. огорожа складається з двох стрічок, прикріплених до стійок на висоті від 0,25 до 0,5 м та від 1 до 1,25 м відповідно;

2. стійки повинні бути розташовані на відстані не більше ніж 15 м одна від одної;

3. як стійки огорожі можуть використовуватися дерева, кущі, елементи будівельних конструкцій, опори електропередач, стовпи;

4. стрічка може бути виготовлена з будь-якого міцного матеріалу, зокрема канату, троса, дроту, мотузки, шпагату, шнура;

5. попереджувальні знаки повинні прикріплюватися до верхнього краю огорожі на відстані не більше ніж 30 м один від одного та в межах 5 м від кожної поворотної точки, а також до стійок (у разі потреби).

САМОРОБНІ СИСТЕМИ ПОЗНАЧЕННЯ

Саморобні системи позначення небезпечного району встановлюють у ситуаціях, пов’язаних із виявленням небезпеки, а також у разі неможливості встановлення постійної або тимчасової системи позначення.

Для позначення небезпечного району та місць виявлення мін і ВНП можуть використовуватися всі доступні підручні засоби та матеріали:

каміння;
палиці (встановлюють навхрест);
фарба, нанесена на дерева або скелястий ґрунт;
прокопані канави, насипані піском смуги;
зафіксована (зав’язана) червона ганчірка;
інші позначення або перешкоди.

Після позначення району небезпеки на безпечній відстані від виявленої загрози, за можливості, залишайтесь у зоровому контакті із місцем, де розташована небезпека, до приїзду фахівців спеціальних служб та не допускайте туди сторонніх осіб.

Фахівці спеціальних служб, що прибудуть на виклик щодо виявлення мін та ВНП, у разі неможливості ліквідувати небезпеку на місці, повинні негайно замінити встановлену саморобну систему позначення небезпечного району на постійну або тимчасову.

Оскільки саморобна система позначення може містити підручні матеріали, у разі перебування на територіях, де відбувались бойові дії або поблизу них, необхідно бути пильним та звертати увагу на будь-які підозрілі речі або предмети; вони можуть слугувати сигналом, що Ви знаходитесь поблизу небезпеки.

Стосовно офіційних та неофіційних попереджувальних знаків існує дуже просте і важливе правило:

їх ніколи не можна ігнорувати та самовільно прибирати з місця чи псувати:

це може коштувати комусь життя!